Навчання дітей з особливими освітніми потребами передбачає використання особистісно-орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, враховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання. Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини, з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Соціально-психологічний супровід дітей з особливостями психофізичного розвитку  розглядається як цілісна діяльність, командна взаємодія (учителів, асистентів учителя, батьків, практичного психолога, соціального педагога, логопеда, медпрацівників та інших фахівців), що поєднує такі взаємопов'язані компоненти:

1.  Систематичне дослідження психолого-педагогічного статусу дитини (відповідність тих вимог, які ставить перед нею школа, особливостям розвитку школяра), динаміки її психічного розвитку у процесі шкільного навчання.

2.  Створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості учнів та їхнього успішного навчання.

3.  Створення спеціальних соціально-психологічних умов для надання допомоги дітям, які мають проблеми в розвитку та навчанні.

Супровід – це система професійної діяльності соціального педагога, мета якої (як влучно про це зазначала канд. психол. наук М. Бітянова) не в тому, щоб «зазирнути» у внутрішній світ дитини, дізнатись, як він влаштований, її взаємини зі світом, а в тому, щоб організувати співпрацю з нею, спрямовану на самопізнання, пошук шляхів саморегуляції внутрішнім світом і системою стосунків. Суть шкільної психологічної діяльності полягає в супроводі дитини в процесі її шкільного навчання, що дає можливість впровадити шкільну психологічну діяльність в навчально-виховну педагогічну систему. Стає можливим об'єднання мети психологічної та педагогічної практики і фокусування на головному – на особистості учня.

Головною метою соціально-педагогічного супроводу нашого закладу є формування позитивної думки дітей з особливими потребами, сприяння розвитку їхніх індивідуальних рис, самопізнанню, самореалізації та інтеграції в суспільство, нормалізація порушень фізичного і психічного розвитку. Один з основних напрямків роботи з дітьми, які отримали інвалідність у зв'язку із вродженими чи набутими тяжкими соматичними чи психічними захворюваннями сенсорної, рухової, мовної недостатності, – включення цих дітей в активне суспільне життя, розвиток у них почуття самодостатності та реальних перспектив до подальшого життя, вміння жити зі своїми особливостями, будуючи при цьому адекватні стосунки з оточуючими.

Соціально-психологічний супровід спрямований на підвищення ефективності навчання шляхом вирішення соціально-психологічних проблем через набуття навичок, що забезпечують адаптацію дитини з особливостями психофізичного розвитку до навчання та соціуму загалом.

Соціально-психологічний супровід дітей з особливими потребами передбачає:

1. Психологічну діагностику дітей:

- первинне діагностування на етапі вступу дитини до школи з метою вивчення сильних і слабких сторін розвитку особистості, виявлення і вирішення проблем, що виникають у процесі інтеграції в освітній простір;

- проведення діагностичних мінімумів на різних етапах навчання дитини у школі з метою вивчення динаміки її розвитку та подоланні можливих труднощів під час кризових періодів.

2. Надання соціально-психологічної підтримки педагогам:

- створення на основі отриманих даних індивідуальних карт учнів і розробка індивідуальних навчальних планів;

- здійснення адаптацій і модифікацій для дітей з особливостями психофізичного розвитку.

3. Соціально-психологічну підтримку батьків.

4. Корекційну роботу з дітьми, які мають проблеми розвитку.

Завдання психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами:

1. Недопущення появи у дитини психопатичних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку.
2. Недопущення затримки в набутті знань і розвитку особистості.
3. Формування позитивного ставлення до дефекту, прагнення перебороти його.
4. Проведення просвітницької роботи щодо особливостей дітей з особливими потребами.
5. Оптимізація спілкування з однолітками, батьками, педагогами.
6. Допомога дітям в усвідомленні особистісного вибору, у конструктивному розв'язанні конфліктів.
7. Заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів дитини, її самостійності.
8. Допомога у самостійному опануванні системою відносин зі світом і самим собою.
9. Психолого-педагогічний супровід необхідно проводити в рамках особистісно-орієнтованого підходу.

Для проведення психокорекційних заходів потрібно вивчити такі показники:

1. Особистісні риси дитини, її зв'язок із соціумом.
2. Вікові і соціальні показники якості життя.
3. Наявність чи відсутність кореляції між психологічним аспектом якості життя дитини та якістю життя її близького оточення.

Для забезпечення ефективного вивчення пропонуються такі методики:

1. Багатофакторний особистісний опитувальник Кеттела – аналіз структури особистості, виявлення особистісних проблем і порушень адаптації.
2. Методика Шмішека – аналіз характерологічних особливостей.
3. Методика семантичного-диференціалу (СД) – визначення суб'єктивних феноменів у структурі особистості.
4. Методика Дембо – Рубінштейна – самооцінка особистісних рис.
5. Модифікована шкала Пірс – Харріс – визначення якості життя через вивчення самооцінки.
6. Методика полярних профілів Каган і Шац – вивчення змін самооцінки дітей.
7. Модифікована оцінка шкільного інтелекту за Терманом.
8. Опитувальник АСВ – аналіз сімейних взаємин.

За необхідності рекомендують додаткові методи вивчення:

• сімейна соціограма (оцінка матір'ю якості життя її дитини);

• методика визначення акцентуацій за Леонгардом.

Для організації профорієнтаційної роботи дітям пропонується опитувальник Клімова «Карта інтересів», методика Голланда, анкети для батьків.

Головним напрямом психолого-педагогічного супроводу є корекційна робота:

• корекція пізнавальних процесів;

• корекція емоційних порушень;

• корекція патологічних рис характеру;

• корекційна робота з батьками.

Правила проведення соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами

1. Ставитися до дитини з особливими потребами як до такої, яка потребує спеціального навчання, виховання та догляду.
2. На основі спеціальних рекомендацій, порад і методик поступово і цілеспрямовано:

• навчати дитину альтернативних способів спілкування;

• пояснювати основні правила поведінки;

• прищеплювати навички самообслуговування;

• розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

• виявляти й розвивати творчі здібності дитини.

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

• позбавитися небезпечних речей і предметів;

• вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;

• не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних із нею.

4. Рідним та людям, які знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною з особливими потребами, потрібно:

• сприймати її такою, якою вона є;

• підтримувати її до пізнання нового;

• більше розмовляти з дитиною, слухати її;

• надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;

• не піддаватись усім примхам і вимогам дитини;

• не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;

• не боятись кожну хвилину за життя дитини.

Соціально-педагогічний патронаж полягає в наданні послуг дитині вдома та наданні різних видів освітньої, психологічної, посередницької допомоги.

Здійснення соціально-педагогічного патронажу мобілізує сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжуватися тривалий час.

Патронаж здійснюється за такими напрямами:

• діагностика – ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику, дослідження проблем у взаємостосунках;

• реабілітаційна допомога – освітня, психологічна, посередницька;

• контроль – оцінка стану сім'ї дитини, аналіз реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій психолога, соціального педагога, дефектолога.

Етапи соціального супроводу сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами:

• звернення сім'ї, яка виховує дитину з функціональними обмеженнями;

• оцінка проблеми сім'ї;

• планування роботи;

• виконання намічених дій;

• моніторинг;

• коригування плану дій;

• закриття/продовження супроводу;

• індивідуальна робота – консультування;

• групова робота: бесіда, лекція, диспут, дискусія, збори, тренінг, група взаємодопомоги, батьківський клуб, сімейна консультація тощо.

Правила батьківської поведінки в організації навчання:

• • Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Що більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, то більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в соціумі. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
  • Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Допоможіть їй підказками, такими, як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв'язання. Але не додавайте саме розв'язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.
  • Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж повчаннями, нагадуваннями й іншими покараннями. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою (дев'ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могла б бути справжня дванадцятка). Будьте обережними із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).
  • Не ставте перед своєю дитиною надмірні вимоги. Не робіть їх суворішими, ніж вимоги вчителів.
  • Будьте як вихователь – зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків читаючими, швидше сама потягнеться до книжки, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
  • Говоріть якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Отже, соціально-педагогічний супровід дітей з особливими потребами має на меті допомогти й підтримати дитину у процесі соціальної адаптації в загальній системі соціальних відносин та взаємодій і має бути спрямований на три головні складові процесу соціалізації:

• • розвиток особистості дитини;
  • підготовка до самостійного життя;
  • професійна підготовка та можливість працевлаштування.

У результаті цього діти долучаються до всіх соціальних систем, структур, соціальних зв'язків, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готуються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття як особистості.